Перемикання мов

Популярні завантаження

Найпопулярніші завантаження з архіву
Ой, минула вже Зима!  128
На гостини до осені  125
Комп’ютерна казка «Теремок»  110
Про лінь забудеш – здоровим будеш  83
Складання казки за віршами  34
Для приватного використання, при копіюванні посилання на джерело обов'язкове

Наш малюк та його я

ІНДИВІД, АЛЕ ЩЕ НЕ ОСОБИСТІСТЬ
 
Валерія Мухіна

    Коли маля з'являється на світ, ми хочемо, щоб воно було здорове, зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися, якою людиною воно стане.

     Наше дитя поступово опановує загальні, властиві людині форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження добрих стосунків зі своїми батьками та близькими людьми — передумова, за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже, добре ставлення близьких, особливо мами й тата, необхідно дитині. Бажання заслужити їхню похвалу — вагомий чинник виховання.

    Потреба у визнанні — одна з найбільш значущих людських потреб. В ім'я цього дитина вчиться краще бігати, стрибати, малювати, конструювати, та й взагалі хоче усе робити краще! Прагне бути кращою й сама, аби ствердитися в своїх моральних якостях, бути хорошою, щоб люди були їй вдячні. Як же вона старається!

    Не будемо іронізувати над нашим малюком! Адже ми й самі також стараємося, щоб нас визнали. Тож не травмуватимемо сина чи доньку репліками на кшталт: "У тебе не вийде, облиш це заняття...", "Помовчи, ти не знаєш...", "Дай мені спокій, це пусте..." тощо. Адже за подібними висловлюваннями — зневага, знецінення малюка. А він же, хоча і малий, а вже особистість, щоправда, поки що дитяча.


ТОЧКА ВІДЛІКУ

    Коли ж наш Дмитрик (чи Оксанка) став особистістю? Був у пелюшках, ми на нього дивилися, як на ляльку, аж ось він почав усміхатися... сів, підвівся, пішов, заговорив і, нарешті, промовив: "Я сам". Де ж та точка відліку: не особистість (ще не особистість!)... особистість (уже особистість!)?

    А точки й немає. Коли дитина з'являється на світ, ми встановлюємо дату її народження: рік, місяць, день, годину. Це народився людський індивід. Особистість же народжується інакше. Спробуймо простежити цей складний шлях.

    До утворень, що визначають особистість, належать: потреба у визнанні, усвідомлення себе в часі, усвідомлення своєї статі, себе в соціальному просторі. Уже трирічне маля має почуття власної гідності, пишається своїми досягненнями й прагне хоч у чомусь бути найкращим. Це чудова позиція — хотіти бути кращим.

    Коли в дитини виникає ставлення до самої себе як до "хорошої", вона намагається відповідати вимогам дорослих, бути визнаною сьогодні та в майбутньому. Тому важливо, щоб дорослий час від часу висловлював упевненість у тому, що малюк обов'язково навчиться того, що поки ще не вміє робити; що він справді гарна, чесна, сумлінна, доброзичлива, чудова дитина.


 НЕ ПРИНИЖУЙТЕ ДИТИНУ!

    Ніколи не знецінюйте своєї дитини! Не можна у гніві (навіть справедливому) заявляти їй: "Іди геть, я тебе не люблю!" По-перше, це неправда. По-друге, лишень уявіть собі, якого відчуття катастрофи й невимовного жаху зазнає ваша дитина тільки через те, що вам урвався терпець. Не можна також казати малому, що він тупий, брехун, злодюжка, безвільний, нечесний, упертий віслюк тощо. Не вважайте, будь ласка, що приниження — дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату.

    "З тебе нічого путнього не вийде" — типова обра­за гідності дитини. І який результат? Позбавлення перспективи, знецінення особистості не зміцнюють віри дитини у себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим, яке й підштовхує малюка до справдження батьківських очікувань.

    Дитина завжди потребує емоційної підтримки, особливо батьківської. І коли ще зовсім маленька, і коли виросте — теж. Але на цьому початковому етапі батьки емоційно завжди з нею, завжди за неї, на­віть коли вона дуже завинила.

    "Не люблю!" — неправильно, протиприродне, небезпечно.

    "Люблю, але ти мене так засмутив!" — правиль­но, природно, перспективно.

    У першому випадку малий відреагує лементом, негативізмом. У другому буде страшенно засмучений і в нього з'явиться відповідальність за того, кого він засмутив через свої помилки. Саме цей шлях пробуджує і сором, і совість. Наше маля — вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на нього чекає стільки випробувань!

    Намагаючись не знижувати прагнення дитини до визнання, треба давати правильний напрямок розвитку цієї потреби. Саме тут варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже, як зробити так, щоб дитина за власним бажанням, свідомо прагнула подолати свої недоліки. Так, неправдивість, наприклад, виникає тоді, коли в малюка ще не сформовано потребу в правдивому ставленні до інших, коли чесність не стала якістю, що вивищує дитину в очах значущих для неї рідних і близьких людей.


 ПРАГНЕННЯ ДО ВИЗНАННЯ

    Але наше маля живе не тільки з нами. Психологічно воно дуже пов'язане зі своїми однолітками — сусідами, дітьми зі своєї групи тощо. Між собою діти перебувають у складних відносинах, де переплетені симпатія, конкуренція, прагнення взяти реванш, можливість гратися разом і, нарешті, радість спілкування.

    В іграх потреба у визнанні кожної дитини зіштовхується з такими самими потребами однолітків. Ця потреба створює особливо гостре внутрішнє напруження, коли наше маля хоче бути кращим за інших. Наприклад, дитина прагне будь-що дістати престижну роль у грі. Але зауважте, він не такий уже і простий, наш малюк 5-6 років! Його домагання не відкриті сторонньому спостерігачеві. Тільки материнська любов та батьківська проникливість допомагають зрозуміти своє маля в його домаганнях та внутрішній боротьбі із самим собою.

    Однак залишимо сина сам на сам із собою. Його прагнення посісти значуще місце серед однолітків нормальне. Бажання бути прийнятим, визнаним, навіть дістати престижну роль у грі нормальне. Щоб реалізувати ці бажання, дитина має навчитися відчувати і правильно оцінювати інших, тих, хто поряд, отже, навчитися рефлексії.

    Здатність тонко рефлексувати — суто людська здатність. Вона допомагає зрозуміти іншого у разі його невдач і відчути його стан та співпереживати з ним. Одне слово, рефлексія відкриває внутрішні емоційні стани іншої людини, дає змогу зрозуміти мотиви її поведінки, вчинків. Розвиток рефлексії визначає розвиток особистісних здібностей людини.

    Але щоб посісти престижне місце, треба не лише вміти розуміти інших людей, не лише навчитися передбачати їхню поведінку, не лише вміти встановлювати бажані стосунки та організовувати інших, треба ще багато чого робити справді краще за них. Одне слово, прагнення до успіху сприяє розвиткові багатьох умінь та здібностей дитини.


 ЗАЗДРІСНІСТЬ. ЯК ЇЇ ПОЗБУТИСЯ?

    Зрозуміло, що очікування багатьох розбиваються об удачу когось одного. І тут до наших дітей разом з розчаруванням і засмученням приходять важкі, чорні почуття досади й глибокої ворожості до однолітка. Це — отрута заздрості, почуття досади, ненависті, викликане благополуччям, успіхом іншого. Заздрість виникає спонтанно у разі неуспіху, коли власні домагання не задоволені, а товариш у цей час домігся чого хотів.

    Ми так само не можемо, не повинні приймати заздрісність нашої дитини, як не приймаємо її неправдивості. Ми маємо довести їй, що заздрість — ганебне почуття і допоможемо позбутися її. Якщо ж побачимо, що наш малюк прагне розправитися з більш успішним однолітком, злоститься і не бажає гратися з ним, спробуємо присоромити його, навіть якщо він висуватиме мотиви, нібито не пов'яза­ні із заздрістю ("А він ударив мене ще вчора!", "А вона не дає мені колясочку покатати. Вона — скнара!" тощо). Але спочатку важливо упевнитися, що ми самі правильно розуміємо ситуацію.

    Щоб наш малюк розвивався так, як ми того хочемо, щоб учився якщо не керувати своїми негативними бажаннями і почуттями, то хоча б усвідомлювати і прагнути позбутися їх, потрібні постійна спільна з ним робота, щирість та послідовність самих батьків.

    І хоча старше дошкільня вже може свідомо керувати своїми поведінкою, вчинками та задумами, однак сфера застосування цієї здатності дуже обмежена.

    Батьки не повинні пускати повз увагу перемоги дитини над самою собою. Помітити це, підтримати її — означає додати їй сили у найважчому — у творенні самої себе.

    Наша дитина вже хоче бути особистістю. І вона нею є, коли долає в собі погане, коли засмучується і переживає через свої недосконалість, слабкості та провини, коли прагне бути хорошою, коли її альтруїстичне "треба" перемагає егоїстичне "хочу". І це нас дуже тішить. Але все-таки найбільша радість батьків полягає у тому, що їхня дитина не схожа ні на кого в світі! Всі діти різняться одне від одного, навіть якщо в них одні батьки (навіть якщо вони близнюки). Незалежно від генотипу й умов виховання в цьому світі живуть несхожі між собою діти, які стануть у майбутньому несхожими між собою дорослими.


ОДНАКОВИХ НЕМАЄ

    Як сміється ваше маля, так не сміється ніхто! Як воно їсть, розмовляє, бігає, пустує, жартує, так ніхто ніколи цього не робив. Навіть якщо воно, "як дві краплі води" схоже на тата, маму чи прадіда, когось із близьких чи далеких родичів, ваша дитина унікальна. Вона індивідуальна в усьому: в своїх бажаннях, мотивах, що визначають її поведінку, в тому, як вона любить своїх батьків.

    Згодом розходження в індивідуально-психічних якостях дітей стають усе більшими: риси характеру, інтереси, схильності й здібності кожної дитини розвиваються по-різному. Іншої такої людини більше ніколи у світі не буде!

    Розвиток ваших сина чи доньки багато в чому збігатиметься з установленими наукою загальними закономірностями розвитку дітей у сучасних умовах. Однак ваша дитина у своїх проявах багато в чому не відповідатиме узагальненій "типовій" дитині. Не кваптеся робити висновок, що вона гірша за "типових". Не кваптеся із висновком, що вона багато в чому перевершує "типових". По-перше, ви можете просто помилятися щодо реальних особливостей вашого маляти — для цього потрібна ретельна діагностична перевірка психолога. По-друге, кожна дитина в різні вікові періоди розвивається з різним "пришвидшенням": одні випереджають однолітків, інші — відстають. Але цей рух у розвитку мінливий: "пришвидшення", що робить з маляти вундеркінда, може незабаром згаснути, а дитина зі, здавалося б, уповільненим розвитком раптом ніби пробуджується й дивує своїми досягненнями.

    Ми не хотіли б, щоб у вас склалося хибне враження про те, що індивідуальність розвивається за рахунок лише вроджених особливостей. Маля не може саме розвивати свою унікальність. Йому потрібні постійне заохочення, довірче спілкування та батьківська любов.